Плач Єремії

Глава: 1 2 3 4 5

0:00
0:00

Глава: 2

1 О як же то у своєму гніві Господь захмарив оту дочку Сіону! Кинув з небес на землю вроду Ізраїля! Не спогадав про свій підніжок у день свого гніву.
2 Зруйнував Господь, не пощадив, усі Якова оселі. Він зруйнував у своїм обуренні твердині дочки Юди, повалив їх на землю; царство з його князями збезчестив.
3 У палкому гніві розбив він усю Ізраїля потугу, відвів назад свою правицю перед супостатом. Він запалив у Якові немов би вогонь горючий, що звідусюди пожирає.
4 Він нап'яв лука свого, немов би ворог, випрямивши правицю, немов би противник, і вибив усе, що миле очам; він на намет дочки Сіону вилив огнем свою досаду.
5 Господь неначе ворогом зробився; він зруйнував Ізраїля, зруйнував усі його палаци, знищив його твердині, збільшив дочці Юди плач і лемент.
6 Він спустошив, неначе сад, шатро своє, знищив свій намет зборів. Господь довів до того, що на Сіоні забуто про свята та суботи; і відкинув у палкому гніві царя та священика.
7 Господь відкинув жертовник свій, знехтував своєю святинею; він видав у ворожі руки мури його будинків. Крик знято в Господньому домі, неначе за якогось свята.
8 Господь намислив розвалити мур дочки Сіону; простягнув мотузку, руки не стримав, щоб не руйнувати; засмутив мур і передмур'я, і вони разом тужать.
9 Запались у землю його ворота, розбив він і зламав його засуви. Цар його з князями між народами, немає закону! Навіть його пророки не мають більш від Господа видіння.
10 Сидять на землі мовчки старі дочки Сіону; посипали собі голови порохом, оперезалися вереттям. Схилили голови додолу дівчата єрусалимські.
11 Очі мої змарніли від сліз, нутро кипить у мене, жовч моя виливається на землю з-за погибелі дочки народу мого, бо діти й немовлята мліють по майданах міських.
12 Просять у матерів своїх: «Хліба! Пити!» І умлівають, мов поранені, по майданах міських і виливають свої душі у материнське лоно.
13 Якого свідка маю тобі дати? До чого мені тебе уподобити, дочко єрусалимська? З чим тебе порівняти, щоб тебе потішити, дівице-дочко сіонська? Рана бо твоя велика, немов море; хто тебе вилікувати може?
14 Пророки твої бачили для тебе видіння пусті й оманливі; не розкривали твого беззаконства, щоб відвернути від тебе неволю; вони для тебе віщували пророцтва пусті та облудні.
15 Сплескують руками над тобою всі перехожі; свищуть, кивають головою над єрусалимською дочкою: «То це те місто, що його звали найбільшою красою, радістю всього світу?»
16 Всі вороги твої на тебе пороззявляли пащеки, свищуть, скрегочуть зубами та примовляють: «Проглинули ми його! Оцього дня ми тільки й чекали! Таки дожили, узріли!»
17 Вчинив Господь те, що задумав, виконав своє слово, що був заповів за днів днедавніх; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, ріг противників твоїх підніс угору.
18 До Господа взивай зо свого серця, дівице - дочко Сіону! Лий потоком сльози днями й ночами! Не давай собі впину, очей твоїх зіницям не давай спокою!
19 Вставай, голоси уночі з початком кожної сторожі. Вилий водою твоє серце перед лицем Господнім. Здійми до нього твої руки за життя твоїх діток, що мліють з голоду на рогах усіх вулиць.
20 О, зглянься, Господи, й подивися: кому ти учинив так? Щоб жінки та їли плід свій, діток, яких плекали? Щоб у святині в Господній убивано священика й пророка?
21 Лежать на вулицях на землі діти й старі люди. Мої дівчата й мої хлопці від меча полягли; ти убив у день твого гніву, ти мордував без милосердя.
22 Ти поскликав, немов на празник, мої страхіття навкруг мене. В день гніву Господа ніхто не втік, не врятувався. Тих, що я випестила, виховала, винищив мій ворог.